Вівторок
07.04.2020
07:57
Форма входу
Пошук
Календар
«  Квітень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Архів записів
Наше опитування
Чи згадуєте Ви шкільне життя?
Всього відповідей: 34
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вільховецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

Занадто часто доводить дитячим психологам стикатися з непередаваним дитячим горем і бачити скорбні очі на маленьких личках, а в очах – така бездонна доросла туга… І плакати таке маля вже не може. Душа пересохла. Тому сьогодні у нас – сумна тема

            Проблема насильства в сім’ї заявляє про себе на повний голос. Дослідження, які проводили в Україні, також підтверджують надзвичайну гостроту проблеми і поширення різних форм насильства у наших родинах.

            Держава бачить і визнає таку проблему: вже прийнято Закон України «Про попередження насильства в сім’ї». Шкода лише, що прийняти закон і виконати його у нас – різні речі.

            Міністерство у справах сім’ї, молоді і спорту називає такі фактори проявів насильства в українських родинах:

  • психологічні (психічні розлади, високий рівень агресії, власний негативний досвід дитинства, низька самооцінка кривдника);
  • соціальні (стереотипність уявлень про ролі у сім’ї і виховання дітей, високий рівень алкоголізації населення, поширення наркоманії);
  • економічні (зниження рівня життя значної частини населення, соціально-побутова невлаштованість, безробіття).

Водночас саме проблема насильства у сім’ї є причиною таких глобальних явищ як:

  • бездоглядність і бездомність дітей;
  • зростання кількості розлучень;
  • формування насильницького менталітету нації;
  • жебракування;
  • втрата загальнолюдських цінностей любові й порозуміння.

Насильство у родині також є одним із чинників, що підштовхують до скоєння правопорушень.

А головне – діти, які спостерігають насильство у власному домі, переносять цей негативний досвід у власне життя, відтворюючи саме насильницьку модель поведінки у своїх сім’ях і суспільстві загалом.

МАШТАБИ ПОШИРЕННЯ НАСИЛЬСТВА У СІМ’Ї

Достовірної статистики про реальні прояви насильства у родині немає, оскільки це явище є найчастіше приховуваною формою насильства.

За інформацією МВС України, лише минулого року було поставлено на облік 50 тис. осіб, які вдавалися до насильства у родині.

Зростає кількість звернень до правоохоронних органів у зв’язку із цією проблемою, але, звісно, більшість приховує таке насильство з особистих причин і через недовіру до правоохоронних органів, які й самі частенько відмовляють у реєстрації фактів насильства в сім’ї.

Вади системи попередження домашнього насильства. Протидія цьому явищу була розпочата із прийняттям Закону України «Про попередження насильства у сім’ї», який набув чинності у березні 2002 року.

Відповідно до цього закону, заходи із запобігання насильству в родині покладені на спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства у сім’ї (ці функції виконує Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту і його місцеві підрозділи), службу дільничних інспекторів міліції, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, органи внутрішніх справ, органи і піклування, спеціалізовані заклади для жертв насильства у сім’ї (зокрема, кризові центри).

Шляхи розв’язання проблеми попередження насильства у сім’ї. Сьогодні робота із запобігання насильства у родині спрямована переважно на надання допомоги постраждалим і застосування санкцій щодо агресора, тобто на подолання причин насильства, а не на попередження цього явища. Проте для того, аби розв’язати таку проблему, необхідно ліквідувати і причини її виникнення. Це немов ремонт будинку: ми маємо не тільки підлатати дах і стіни, а й у першу чергу – зміцнити фундамент. Фундамент – це родина.

ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ: ВИДИ І НАСЛІДКИ

Жорстоке поводження з дітьми і нехтування їхніми інтересами може мати різні види і форми, але результат завжди той самий: завдається серйозної шкоди здоров’ю, розвитку та соціалізації, нерідко насильство загрожує життю.

Фізичне насильство – це завдання дитині батьками або особами, які їх заміняють, вихователями фізичних і тілесних травм, які шкодять здоров’ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Це може бути побиття, катування, штовхання, удари, ляпаси, припалювання гарячими предметами, рідинами, запаленими цигарками, кусання.

Фізичне насильство – це також і залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних речовин або медичних препаратів, які викликають одурманювання (наприклад, снодійного, не прописаного лікарем), а також спроби задушення та потоплення.

У деяких сім’ях як дисциплінарні заходи застосовують різні види фізичного насильства: від потиличників і копняків до побиття ременем. Фізичне насильство – це фізичний напад (знущання), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.

Сексуальне насильство чи розбещення – це використання дитини дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення своїх сексуальних потреб чи отримання вигоди.

Сексуальне насильство включає статевий акт (коїтус), оральний чи анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти зі статевими органами. До сексуального розбещення належать також і залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів та сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює (під час перевдягання, у туалеті).

Психічне (емоційне) насильство – це постійні або періодичні словесні образи, погрози від батьків, опікунів, вчителів, вихователів, приниження людської гідності, звинувачення у тому, в чому дитина не винна, демонстрація нелюбові, ворожості. До цього виду насильства належить також постійна брехня, обман дитини (внаслідок чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям. На жаль, у нашій культурі постійна критика та ігнорування дитини не вважаються насильством. Але психічне (емоційне) насильство – найпоширеніше!

Нехтування інтересами і потребами дитини (деривація) – відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, житлі, вихованні, медичній допомозі з об’єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без них. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишання їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров’я ситуацій.

Зазвичай дитина-жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство) неодмінно супроводжується порушенням сімейних стосунків і довіри в родині, маніпулятивними відносинами, а часто й залякуванням, що кваліфікується як    психологічне насильство. Складовою практично всіх видів насильства є фізичне (побиття) та емоційне (погроза побити і покалічити).

Одним із виявів жорстокого поводження з дітьми є відсутність у жінки любові до дитини, коли та була ще в материнській утробі (небажана вагітність). Малюка, який ще ніяк себе не проявив, уже не люблять, не думають і не дбають про нього. Емоційно відкинуте ще до народження, таке дитя народжується раніше (за статистикою це трапляється удвічі частіше порівняно з бажаними вагітностями). Немовлята нерідко мають недостатню масу тіла, хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються.

Насильство щодо дітей можна класифікувати і за такими ознаками:

  • стратегія кривдника (явне або приховане);
  • час (тепер чи в минулому);
  • тривалість (одноразове, систематичне, таке, що триває роками);
  • за місцем і оточенням (удома – від батьків, у школі – від педагогів чи інших дітей, на вулиці – від дітей чи незнайомих дорослих).

Будь-який вид жорстокого поводження призводить до різноманітних наслідків, проте об’єднує їх одне – шкода для здоров’я чи небезпека для життя. Негативними наслідками для здоров’я є: втрата чи погіршення функціонування певного органу, розвиток захворювання, порушення психічного чи фізичного розвитку. Зі 100 випадків фізичного насильства щодо дітей приблизно 1 – 2 завершуються смертю жертви.

Наслідками фізичного насильства є синці, травми, переломи, пошкодження внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок тощо). Потрібен час, аби залікувати все це, але ще більше часу і зусиль іде на загоєння душевних ран.

Розрізняють негайні та віддалені наслідки жорстокого і недбалого ставлення до дітей.

До негайних належать фізичні травми, пошкодження, блювота, головний біль, зомління, характерні для маленьких дітей, яких хапають за плечі і сильно трясуть. Під час цього синдрому відбуваються крововиливи в очні яблука. Окрім цього, це психічні порушенні у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. У будь-якому випадку, дитина охоплена надзвичайним страхом, тривогою та гнівом. У старшому віці можливий розвиток депресії з почуттям власної нікчемності, неповноцінності.

Віддалені наслідки – це порушення фізичного і психічного розвитку, соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальна невлаштованість.

ПОРУШЕННЯ ФІЗИЧНОГО І ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

Більшість дітей, які живуть у родинах, де застосування важких фізичних покарань, лайливе слово є «методами виховання», або у сім’ях, де малюки позбавлені тепла, уваги (наприклад, батько – алкоголік), мають ознаки затримки фізичного і нервово-психічного розвитку. Закордонні спеціалісти назвали цей стан «нездатністю процвітати».

Малюки, які зазнали жорстокого поводження, часто відстають у зрості, масі тіла, або і в тому, і в іншому від своїх ровесників. Вони пізніше починають ходити, говорити, рідше сміються, мають гірші оцінки. У них часті «погані звички»: смоктання пальців, обкушування нігтів, розкачування, онанізм. Та й зовнішньо діти, які живуть в умовах нехтування їхніх інтересів, фізичних та емоційних потреб, виглядають інакше: у них припухлі, «заспані» очі, бліде обличчя, розкуйовджене волосся, неакуратний одяг, інші ознаки гігієнічної занедбаності – воші, висипи на шкірі, неприємний запах від тіла й одягу.

ХВОРОБИ ЯК НАСЛІДОК ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ

Хвороби можуть бути специфічними для певного виду насильства: наприклад, під час фізичного – це пошкодження різних частин тіла та внутрішніх органів, переломи кісток. Сексуальне насильство можуть супроводжувати захворювання, які передаються статевим шляхом: запальні, інфекційні хвороби гені талій, сифіліс, гонорея, СНІД, гострі та хронічні інфекції сечостатевих шляхів, травми, кровотечі зі статевих органів та прямої кишки, розриви прямої кишки, розриви прямої кишки та піхви, випадіння прямої кишки. 

Незалежно від виду і характеру насильства, у дітей можуть виникати і психосоматичні недуги: ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги, зниження апетиту. Внаслідок емоційного (психічного насильства) у дітей нерідко трапляються шкірні висипи, алергічна патологія, виразка шлунку, через сексуальне насильство – незрозумілий (якщо немає захворювань черевної порожнини і малого тазу) біль унизу живота.

Часто у дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання як тики, заїкання, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетримання калу), деякі діти повторно потрапляють у відділення невідкладної допомоги через випадкові травми, отруєння.

ПСИХІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА

Практично всі, хто постраждав від жорстокого поводження чи зневажливого ставлення, пережили психічну травму, внаслідок чого вони розвиваються з певними особистісними, емоційними, поведінковими особливостями, що негативно впливають на їхнє подальше життя.

Дехто сам стає агресивним, і агресія найчастіше спрямована на слабших: молодших дітей або тварин. Часто вони виявляють насильство у грі, часом їхні спалахи гніву безпричинні.

Деякі діти, навпаки, надміру пасивні, не можуть захистити себе. В обох випадках порушується контакт, спілкування з ровесниками. Занедбані, емоційно депривовані діти, прагнучи за будь-яку ціну звернути на себе увагу інших, інколи стають паріями серед однолітків, викликають роздратування у дорослих. Це «емоційно голодні» діти, готові «їсти» чужу увагу, позитивну чи негативну. Через це вони часто потрапляють у небезпечні ситуації, коли їхній «голод» використовують непорядні люди.

Ті, хто зазнав сексуального насильства, набувають невластивих вікові знань про сексуальні стосунки, що часто виявляється у поведінці, іграх з іншими дітьми, іграшками. Навіть малеча дошкільного віку з часом може ініціювати розбещення, втягувати у це якнайбільше учасників.

Найбільш універсальна і важка реакція на будь-яке, а не лише сексуальне, насильство – це низька самооцінка, що сприяє збереженню і закріпленню психологічних порушень, пов’язаних із насильством. Особа з низькою самооцінкою переживає практично постійне почуття вини, сорому. Вона переконана у власній неповноцінності, у тому, що «гірша від інших». Їй важко здобути повагу однолітків, спілкування з ними неадекватне.

Серед цих дітей часті депресії, навіть коли вони виростають. Це виявляється у нападі тривоги, безпричинної туги, почутті самотності, порушення сну. У старшому віці у підлітків трапляються спроби накласти на себе руки.

Почуваючись нещасливими, знедоленими, пристосовуючись до ненормальних умов існування, намагаючись знайти вихід зі становища, вони і самі можуть стати шантажистами. Це, зокрема, справедливо щодо сексуального насильства, коли в обмін на обіцянку зберегти таємницю і не ламати звичного життя родини діти вимагають від дорослих ґвалтівників солодощі, іграшки, подарунки.

СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ

Результатом є подвійні втрати – для самої жертви і для суспільства.

Дітям, які пережили будь-який вид насильства, важко соціалізуватися: у них немає зв’язку з дорослими, необхідних навичок спілкування з ровесниками, достатнього рівня знань та ерудиції, аби завоювати авторитет у школі тощо. Вирішення своїх проблем діти-жертви насильства часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, часто до цього додається звичка вживати алкоголь, наркотики. Вони крадуть і чинять інші правопорушення.

Дівчатка нерідко починають займатися проституцією, а у хлопчиків може змінитися статева орієнтація. І тим, й іншим важко створити родину, створити родину, оскільки вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, адже їхні власні емоційні проблеми так і залишилися нерозв’язними.

Будь-який вид насильства формує у дітей і підлітків такі особистісні і поведінкові риси, які роблять їх мало привабливими і навіть небезпечними для соціуму.

Що ж втрачає суспільство через насильство щодо дітей? Це, перш за все, людські життя (убивства дітей і підлітків, самогубства), втрата продуктивних членів суспільства внаслідок порушення їхнього психічного і фізичного здоров’я, низький освітній і професійний рівень, криміногенна поведінка. Такі батьки нездатні виховати фізично і морально здорових дітей. Зрештою, це відтворення жорстокості, оскільки колишні жертви часто самі згодом стають кривдниками.

МІФИ І ФАКТИ ПРО НАСИЛЬСТВО У СІМ’Ї

  1. Жінки, котрі зазнають насильства у сім’ї – мазохісти, їм приємно, коли їх б’ють. В основному вважається, що б’ють жінок, які «хочуть і варті того, щоб їх побили», тому вони не йдуть із родини і терплять таке ставлення. Цей міф стверджує, що вони отримують сексуальне задоволення від того, що їх б’ють чоловіки, яких вони люблять.
  2. Жінки провокують насильство і варті його. Це поширене твердження свідчить, що проблема насильства щодо жінок – соціальна. Вона закорінена у тендерних стереотипах, які змалечку навівають людям. Жодна істота не заслужила побоїв, проте в реальності кривдник завжди знайде виправдання своїм діям, незалежно від того, як поводилася жертва.
  3. Жінки, які зазнають насильства, завжди можуть піти від кривдника. У суспільстві, де жінкам із культурної точки зору запропоновано вірити у те, що любов і шлюб є їхньою самореалізацією, часто вважається, що жінка має право і свободу піти з дому, коли насильство стає дуже серйозним. Проте насправді на цьому шляху – чимало перепон.
  4. Людина, яка хоча б раз зазнала насильства, назавжди стає жертвою. Після консультування у спеціалістів жінка може повернутися до «нормального» життя, якщо цикл насильства розірвано і вона у безпеці.
  5. Вдаривши хоч раз, зупинитися вже не можна. Якщо теорія психологічно набутого насильницького ставлення правдива, то кривдників можна навчити навичок ненасильницької поведінки. По психологічну і психотерапевтичну допомогу слід звернутися не тільки жертвам, але й самим агресорам.
  6. Чоловіки-кривдники поводяться агресивно і грубо у стосунках з усіма. Насправді більшість із них здатні контролювати себе і розуміють, щодо кого можна, а щодо кого ні виявити насильство.
  7. Ті, хто вдається до насильства, - насправді не люблять. Вони використовують любов для того, аби утримати жінку в насильницьких стосунках.
  8. Кривдники – психічно хворі. Ці чоловіки часто живуть «нормальним» життям, окрім тих моментів, коли дозволяють собі спалахи агресії. Їхній соціальний статус може бути доволі високим, вони працюють і на керівних посадах, є соціально активними, успішними в бізнесі.
  9. Чоловіки, які вдаються до насильства, - невдахи і не можуть упоратися зі стресом та проблемами в житті. У стані стресу рано чи пізно опиняються всі люди, але не всі чинять насильство.
  10. Чоловіки, які б’ють своїх дружин, б’ють також і дітей. Це трапляється приблизно у третині сімей.
  11. «Чоловік припинить мене бити, коли ми одружимося». Жінки думають, що чоловіки припинять їх контролювати після шлюбу. Вважається, що, досягши свого, він має заспокоїтись і повірити, що вона його любить, адже шлюб є найвищим доказам кохання. Проте проблема у тому, що влади не буває забагато, і цикл насильства триває.
  12. Дітям потрібен їхній батько, навіть якщо той агресивний – «лишаюся з ним тільки заради дітей». Безумовно, в ідеалі діти потребують і матері, й батька. Проте ті, які живуть в умовах домашнього насильства, самі можуть просити матір утекти від батька, аби врятуватися від побоїв.
  13. Сварки, фізична агресія характерні для неосвічених і бідних. У сім’ях із вищим рівнем статків таке трапляється рідше. Насправді насильство у родині не обмежується певними соціальними прошарками і групами. Це може відбутися у будь-якій родині, незалежно від рівня доходів.
  14. Чоловіки і жінки завжди сварилися. Це природно і не може мати серйозних наслідків. Сварки і конфлікти справді трапляються у стосунках. Проте визначальною особливістю насильства є серйозність, циклічність, інтенсивність і результати.
  15. Ляпас ніколи не ранить серйозно. Характерна особливість насильства – циклічність і поступове посилення його актів. Починатися все може з критики, далі почнуться приниження, ізоляція, ляпас, удар, регулярні побиття, інколи все завершується смертю.
  16. Причиною насильства є алкоголь. Уживання спиртних напоїв знижує здатність контролювати свою поведінку, але серед кривдників є чимало чоловіків, які не п’ють і не курять. Дехто з них, навіть пройшовши лікування від алкоголізму, і далі поводився жорстоко й агресивно щодо близьких. Алкоголізм і вживання хмільних напоїв не може бути виправданням насильству.
  17. Насильство у родині – явище нове, породжене сучасними економічними та суспільними змінами, прискореним темпом життя і новими стресами. Звичай бити дружину насправді такий же старий, як і сам шлюб. У найдавніші часи закон відкрито дозволяв насильство щодо жінок.
  18. Зараз домашнє насильство – явище рідкісне. Воно лишилося в минулому, коли і часи були жорстокішими, і жінки вважалися власністю чоловіків. Насильство у родині – надзвичайно поширене і зараз. У багатьох країнах є адвокати й юристи, які спеціалізуються на захисті прав жінок. Вважається, що домашнє насильство посідає одне з перших місць серед тих видів злочинності, свідчення про які рідко доходять до правоохоронних органів.

Існування цих та інших міфів про проблему насильства у сім’ї лягає важким тягарем на плечі жінок і дітей, котрі зазнають агресії. Усе це – бар’єри на шляху до нормального життя.