Вівторок
19.03.2024
07:13
Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Наше опитування
Чи згадуєте Ви шкільне життя?
Всього відповідей: 35
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вільховецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

Попередження насильства в сім’ї

Жорстоке поводження з дітьми визнано однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини у світі. Без подолання цього згубного явища не можливо створити умови для повноцінного розвитку дитини, реалізації її особистості. Проблема насильства над дітьми свідчить про необхідність ретельного вивчення й розробки профілактичних заходів спрямованих на її вирішення, оскільки діти є найнезахищенішою, найуразливішою й майже повністю залежною від дорослих частиною суспільства.

Незалежно від того, в якій формі відбувається насильство, з часом його прояви стають дедалі жорстокішими. Найбільш поширеними в сімейних стосунках є психологічне насильство: грубість, приниження одне одного, а також фізичне насильство, зокрема – побиття.

Кримінальний кодекс України містить вичерпний перелік складів злочинів, які зазіхають на життя, здоров’я й статеву недоторканність будь-якого члена суспільства, незалежно від його статі, національності, соціальній приналежності тощо, переслідуючи різні форми фізичного й психологічного насильства. Право дітей в Україні на захист від всіх форм жорстокого поводження гарантується статтями 28, 25 Конституції України, згідно з яким – ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його достоїнство, обігу або покаранню. Головним документом сучасності, що регулює законодавство щодо жорстокого поводження з дітьми на міжнародному рівні, є Конвенція ООН про права дитини, що була прийнята в 1989 році й ратифікована більш між як 175 країнами світу. Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини в 1991 році й внесла відповідні зміни в національне законодавство згідно тим міжнародним стандартам, які зазначені в цьому документі.

В Конвенції ООН про права дитини зазначено, що жорстоке поводження з дітьми – це всі форми фізичного і/або емоційного поганого поводження, сексуальне насильство, відсутність піклування, торгівля чи інші форми експлуатації, що здатні призвести чи призводять до фактичної шкоди для здоров’я дитини, його виживання, розвитку чи гідності в контексті відповідальності, довіри чи влади.

В українському суспільстві побутує стереотип: насильство, жорстоке поводження до дітей, недбале ставлення – це проблеми виключно кризових або матеріально погано забезпечених сімей, бідних.

Жорстокість може виявлятись і з боку осіб, які безпосередньо не є членами сім’ї, але пов’язані з ними певними стосунками.

Насильство над дітьми може бути як одномоментним, так і пролонгованим в часі, як свідомим, так і неусвідомленим з боку дорослих, батьків, вихователів. Воно може призвести до емоційного чи психічного травмування, чи навіть загибелі дитини.

Відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» існують відповідні органи, які здійснюють попередження насильства в сім’ї, в межах наданих їм повноважень:  

     1) спеціально уповноважений орган виконавчої влади  з  питань попередження насильства в сім'ї;

     2)  відповідні підрозділи органів внутрішніх справ;

     3) органи опіки і піклування;

     4)  спеціалізовані  установи для осіб, які вчинили насильство в сім'ї, та жертв такого насильства:

- кризові центри для членів сімей,  в яких вчинено насильство в сім'ї або існує реальна загроза  його  вчинення  (далі  -  кризові центри);

- центри медико-соціальної   реабілітації  жертв  насильства  в сім'ї.

А також, органи виконавчої влади,  органи місцевого самоврядування, підприємства,  установи  і   організації   незалежно   від   форми власності,  об'єднання  громадян,  а також окремі громадяни можуть сприяти у здійсненні заходів з попередження насильства в сім'ї.

Підставами  для вжиття заходів з попередження насильства в сім'ї є:

- заява про допомогу жертви насильства в сім'ї або члена сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї;

- висловлене жертвою  насильства  в  сім'ї  або  членом  сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в  сім'ї, бажання  на  вжиття  заходів  з  попередження насильства в сім'ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;

- отримання повідомлення про застосування  насильства  в  сім'ї або  реальної  загрози  його  вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім'ї.

Заява та повідомлення про застосування насильства в  сім'ї або   реальної   загрози   його  вчинення  приймаються  за  місцем проживання постраждалого уповноваженими органами.

Орган,  до  якого надійшла заява або надійшло повідомлення про вчинення насильства в сім'ї або реальну загрозу його вчинення, розглядає   заяву   чи   повідомлення  та  вживає  в  межах  своїх повноважень передбачені законом заходи з попередження насильства в сім'ї.

Члени сім'ї,   які   вчинили   насильство   в  сім'ї,  несуть кримінальну,  адміністративну чи цивільно-правову відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Проблема домашнього насильства й досі існує, і, на жаль, набуває все більших масштабів. Для її подолання доцільно було б проводити навчання та профілактичні бесіди серед дітей, молоді, батьків  та майбутіх батьків. Потребує реформування та вдосконалення система освіти з питань правознавства. Важливим заходом є також внесення змін до законодавства, що регулює дане питання. Ще раз заначимо, що згідно Сімейного Кодексу України, батьки мають право використовувати такі методи виховання дитини, які вважають за потрібне. В чинному законодавстві не дано чіткого визначення поняття жорстокого поводження з дітьми. Саме тому дуже часто через таку невизначеність порушуються права дітей. У разі, якщо законодавство набуде більшої чіткості та лаконічності у тлумаченнях, то з часом проблема жорстокого поводження з дітьми буде вирішена.

Насильство в сім’ї

За визначенням Закону України "Про попередження насильства в сім'ї", який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім'ї — це "будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю". Отже, жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б'є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти .

Закон розрізняє чотири види домашнього насильства:

• фізичне;

• психологічне;

• економічне;

• сексуальне.

Фізичне насильство в сім'ї — це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім'ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

Сексуальне насильство в сім'ї — це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім'ї.

Психологічне насильство в сім'ї — це насильство, пов'язане з тиском одного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю.

Економічне насильство в сім'ї — це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані нате, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю або навіть призвести до смерті постраждалого.

На жаль, це дійсно так. За даними соціологічних досліджень, серед розлучених жінок кожні три з чотирьох опитаних потерпали від домашнього насильства. Офіційна статистика Міністерства внутрішніх справ свідчить, що більше ніж 81 тисяча осіб перебувають на обліку за вчинення насильства в сім'ї.

Чому це відбувається? По-перше, тому, що метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли кривдник намагається бути єдиним "розпорядником" її життя. Підкоряючись, жертва стає безпо­радною, не може правильно оцінювати ситуацію, більше навіть не намагається себе захистити. В такому стані постраждалі від домашнього насильства часто самі відмовляються від спроб їм допомогти. По-друге, тому, що в українському суспільстві "не прийнято" розповідати протаю речі. На жаль, ми стикаємося зі "змовою мовчання"та прихованим осудом потерпілих від насильства в сім'ї: наприклад, розумна жінка, маючи науковий ступінь і досягши успіху в службовій кар'єрі чи бізнесі, не може говорити про те, що її б'є чоловік, який сам обіймає керівну посаду. А мати не може визнати, що її рідний син знущається над нею: вона, мовляв, "сама винна" в тому, що не догодила, не так виховала, не зберегла сімейного вогнища. Така позиція хибна. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство — це злочин. У суспільстві утвердилися й багато інших стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища. А, мабуть, найбільше згубно впливають на суспільну думку уявлення проте, що поодинокі випадки агресії не є насильством. Насправді це не так. Прояви домашнього насильства мають циклічний характер: випадок насильства — примирення — заспокоєння — посилення напруги — і знову насильство. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство — ставати більше інтенсивним та жорстоким.

Тема попередження сімейного насильства вже багато років знаходиться у центрі міжнародного обговорення. У країнах Західної Європи і Північної Америки ця проблема більше двох десятиріч міститься в полі зору громадськості й тому досліджена набагато краще, ніж в Україні. До останнього часу в нашій державі було накладено своєрідне табу на обговорення як проблем насильства над дітьми та жінками, так і проблем насильства проти особистості в цілому. Окремі випадки, що ставали надбанням громадськості, трактувалися як дії маніяків або карних злочинців. Лише останніми роками суспільство починає усвідомлювати катастрофічні масштаби проблеми.

ёНайбільш гостро проблема насильства в сім’ї постає перед неповнолітніх громадян. Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі. Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації насильства в сім’ї психологічне насильство, чи справа обмежувалася лише фізичним або економічним насильством. Тому створення індикаторів психологічного насильства в сім’ї щодо дітей і використання їх у практиці роботи міліціонерів та соціальних робітників є дуже важливим.

Згідно чинного законодавства, психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.

Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати:

замкнутість;

демонстрація повної відсутності страху;

неврівноважена поведінка;

агресивність, схильність до нищення й насильства;

уповільнене мовлення, нездатність вчитися;

надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку;

уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;

занизька самооцінка;

тривожність;

намагання справити враження людини, що живе в злиднях;

демонстрація страху перед появою батьків;

страх фізичного контакту, острах іти додому;

депресія, спроби самогубства;

уживання алкоголю або наркотиків;

психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії);

нав’язливі страхи (фобії);

насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот;

почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;

Крім того, до різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать:

1) використання "привілеїв" дорослих:

поводження з дітьми як із рабами чи слугами; Сторінка 2

покарання, поводження як із підлеглими;

поводження як із своєю власністю;

відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

2) залякування:

використовування своїх переваг - росту, розмірів та сили;

навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;

крики, стресогенна поведінка;

жорстокість щодо інших істот;

погрози покинути дитину; самогубства; заподіяння фізичної шкоди; шкоди іншим людям, тваринам, рослинам тощо;

погрози розлюбити дитину;

загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

приниження;

використання скарг для тиску на дитину;

використання дітей у якості довірених осіб;

крики;

непослідовність;

присоромлення дитини;

використання дітей у конфліктах між батьками;

"торговельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;

Ще одним поширеним стереотипом є переконаність постраждалих у тому, що вони мусять терпіти домашнє насильство задля дітей. За даними неурядових організацій, неповнолітні стають свідками кожного третього випадку насильства в сім'ї. Психологи стверджують, що діти, виховані в таких сім'ях, згодом самі виявляють більшу схильність ставати жертвами чи кривдниками, оскільки побачене та пережите згубно впливає на їхнє психічне здоров'я та нормальний розвиток.

Крім того, люди часто не усвідомлюють, що насильство — це не тільки побиття, а й постійне приниження, образи, лайки. Нерідко скривджені вважають, що така їхня доля — зазнавати насильства, і вони мусять це терпіти. Таку позицію займати не варто, бо зазвичай кривдники не відразу вдаються до фізичних засобів впливу на жертву, однак, не зітнувшись із опором, натомість відчувши вседозволеність, переходять від словесної критики до фізичного насильства.

Досить багато людей, над якими чинять насильство, не наважуються йому протистояти. Тим часом законодавство гарантує кожній особистості широкі права та свободи й захист від їх порушення. Закон "Про попередження на­сильства в сім'ї" передбачає і покарання осіб, які чинять насильство в сім'ї, і заходи щодо надання допомоги потерпілим.

Щодо осіб, які вже вчинили насильспво в родині або погрожуюпі, його вчи -нигт , працівники міліції можуть вжити таких заходів:

• винести кривдникові офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї. Якщо кривдник таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження, йому можуть винести захисний припис;

• взяти на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї;

- винести кривднику захисний припис і контролювати виконання вимог захисного припису. В захисному приписі особі, якій його винесено, можуть заборонити чинити певну дію (дії) щодо жертви насильства в сім'ї, а саме:

- чинити конкретні акти насильства в сім'ї;

- отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім'ї;

- розшукувати жертву насильства в сім'ї, якщо жертва за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;

- відвідувати жертву насильства в сім'ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім'ї;

- вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім'ї.

Для допомоги потрпілим від домашнього насильспва діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства.

В центрах медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї по-страждалим надають первинну медико-санітарнута психологічну допомогу, психіатричну допомогу певних видів, а за потреби працівники центрів ске­ровують жертв насильства в сім'ї на відповідне дальше лікування; організовують надання їм юридичних консультацій; повідомляють про вчинене насильство в сім'ї службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній мілі­ції у справах неповнолітніх.

Вміщені далі поради можуть бути корисними для всіх, хто став жертвою або свідком домашнього насильства.

• Передусім варто пам'ятати народну мудрість: "Хто сам себе береже, того й лихо оминає". Не треба заплющувати очі на реальні факти і вмовляти себе не звертати уваги на насильство. Якщо ви зіткнулися з першими (ще "легкими") проявами насильства, подумайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей — уявіть найгірший розвиток подій і подумайте про ваші дії в таких неприємних ситуаціях.

• Тримайте під рукою номери телефонів міліції та соціальних служб. Варто, щоб ці номери також знали ваші діти. Якщо виникне потреба, не вагаючись телефонуйте до районного відділу міліції або на номер "02" і вимагайте термінового втручання. По приїзді працівників міліції детально опишіть їм усе, що сталося, покажіть ваші тілесні ушкодження, а також домашні речі, які побив чи поламав кривдник.

• Якщо вам завдано тілесних ушкоджень, обов'язково зверніться до медичних закладів. Ви не лише пройдете лікування, а й отримаєте медичні висновки, які є вагомим доказом у суді.

• Найбільше виваженим виходом з деяких ситуацій є втеча. Але цей крок належить ретельно підготувати. Варто заздалегідь зібрати невеличку валізу з найбільше потрібними речами: одягом для себе та дітей, грошима, ліками, ключами від дому, офісу тощо, особистими документами (паспорт, свідоцтво про народження дитини), документами, які підтверджують ваші права власності на житло, машину і т. ін. Обов'язково запишіть і запам'ятайте адреси та номери телефонів установ, до яких ви плануєте звернутися по допомогу. Крім того, наперед обдумайте маршрут вашої втечі й визначте декілька (не одне!) місць, де ви могли б сховатися, якщо залишите дім.

• Якщо близькі люди готові вам допомогти в боротьбі з домашнім насильством, домовтеся з ними про спільні дії в гострій ситуації. Йдеться, зокрема, про дзвінок до міліції, тимчасовий притулок для вас та ваших дітей або схованку для потрібних вам речей (див. попередній пункт).

• Пам'ятайте: насильство часто стає ще брутальнішим, коли кривдник довідується про бажання жертви припинити з ним стосунки. Якщо ви зважилися на таке, будьте готові захищати свої права та права ваших дітей. Заздалегідь обмір­куйте можливі варіанти вирішення таких гострих питань, як поділ майна, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей. Звісно, краще відразу звернутися по допомогу до кваліфікованих юристів соціальних служб чи гро­мадських організацій, послуги яких є безкоштовними.

• Подумайте проте,як обмежити ваше спілкування з кривдником після розлучення і вберегти від нього ваших дітей. Наприклад, попросіть ваших колег по роботі з'ясовувати, хто вам телефонує, повідомте працівникам дитячої установи, хто має право забирати ваших дітей додому, ходіть до інших крамниць тощо.

• Уявіть ваше дальше життя без кривдника й знайдіть у ньому позитивні моменти для себе. Згадуйте про ці моменти тоді, коли відчуватимете неспокій та сумніви. В разі потреби, зверніться до соціальних служб та неурядових організа­цій, які надають психологічну підтримку постраждалим від насильства в сім'ї. Психологічний захист від насильства над дітьми в сім’ї